Продовжуємо наш екскурс закуліссям зйомок оборонних пам’яток нашої області. Зйомка об’єктів найголовніша частина процесу підготовки відео-екскурсій у форматі відео 360°, які виконувались в рамках ґрантового проєкту «Віртуальні 3-D тури унікальними оборонними пам`ятками Тернопільщини» за підтримки Українського культурного фонду. Відео-екскурсії уже доступні для перегляду на ютуб каналі Центру. До вашої уваги сьогодні пропонуємо короткий історичний нарис замків у Чорткові, Скалі-Подільській і Кривче та низку світлин із закулісся їх зйомок.

      Кам’яний замок у Чорткові з масивних блоків пісковику, в 1610 році почав будувати новий власник міста - Станіслав Гольський, у володіння якого Чортків перейшов у 1597 році.

       Після смерті С. Гольського у 1612 році чортківські маєтності перейшли до його брата – галицького каштеляна Яна Гольського. Однак ці землі не довго залишались власністю родини. З рук дружини Яна, Софії Замєховської, маєтки перейшли до родини Потоцьких. Понад півтора століття, до 1777 року, Потоцькі були власниками Чорткова.

       Замок знаходиться на території місцевості «Вигнанка», не на горі, як більшість укріплень, а під «горою» Вигнанкою на лівому березі Серету. Еволюція військових спроможностей частково нівелювала традицію побудови замків на домінуючих висотах. Відтак значної ваги набували: товщина стін споруди та кількість башт.

     За планувальною конфігурацією сучасна будівля замку наближається до правильного п’ятикутника. Часто цей замок називають «пентагон». Товщина замкових стін сягала 2 м, а висота становила 6-12 м. Дві башти — п’ятикутна і чотирикутна — зміцнювали наріжники західного відтинку фортифікації. Поміж ними був збудований двоповерховий палац у стилі пізнього ренесансу.

      Чортківський замок був захоплений облогою спочатку у 1649 році козацьких військ, а у 1655 році козацько-московських військ і зазнав значних руйнувань та ушкоджень.

       У 1672 році, після укладання Бучацького миру, Чортків опинився у складі імперії Османів, а у замку була влаштована резиденція субпаші Подільського пашаликату. Після османського панування Потоцькі остаточно повернули собі Чортків у 1699 році, і замок був знову перебудований. Шляхтич Стефан Потоцький докладав усіх зусиль, аби піднести з руїн майже повністю знищене місто. Із розвитком військових технологій у ХVІІІ ст. Чортківський замок втратив оборонне призначення – набув палацово-житлової, а не оборонної функції.

      У 1777 році Вінцентій Потоцький, останній власник Чорткова зі знаного роду Потоцьких, продав місто разом із приміським поселенням Вигнанкою і шістьма селами своєму швагру Станіславу Садовському.

        Із 1779 році Садовські здавали в оренду Чортківський замок під тютюнові склади австрійському урядові. Занедбаний і спустошений, він поволі перетворювався на руїну.

       Дійшло до того, що у ХІХ столітті замок використовувався лише частково під помешкання. Згодом тут розміщувались військові склади і деякий час — в’язниця.

      Ще у першій половині ХІХ століття замок у Чорткові мав добре збережені дахи і житлові кімнати. Тоді ж виник проєкт із його пристосуванням під урядові установи, однак цей задум не був втілений у життя.

     На початку ХХ століття проводилась консервація замку Подільським туристично-краєзнавчим товариством. У радянський час реставрацією замку ніхто не займався і споруда занепала, перетворившись на руїну.

        У лютому 2010 року пам‘ятку оборонної архітектури XVII ст. – замок у Чорткові було передано на баланс Національного заповідника ― «Замки Тернопілля». У 2021 р. замок в місті Чорткові увійшов до президентської програми відновлення культурної спадщини "Велика реставрація". З того часу на пам’ятці введуться ремонтно-реставраційних роботи.

         Підготовка до реставрації та розробки історико-архітектурних планів обумовила необхідність проведення археологічних досліджень на території замку. Такі дослідження проводились експедицією НЗ «Замки Тернопілля» під керівництвом В. Данилейка.

       Місце на якому розташований Скала-Подільський замок давно обжите, адже самою природою тут зведені готові укріплення. Замок захищений з трьох сторін стрімкими скелями та річкою, доступ до нього є лише з півдня. Тому з південної сторони було викопано глибокий рів, зведені оборонні стіни і побудована оборонна вежа.

        Мурований замок, вважається, постає в період володарювання Поділлям братів Коріятовичів. Вже у 1394 року поселення згадане у письмових документах як місто Скала та центр Скальського повіту. За короля Владислава III Варненчика у 1443-му місто переходить у власність Польської Корони й одразу отримує магдебурзьке право. У 1515 році монарх віддав його у прижиттєву власність кам’янецькому старості Станіславові Лянцкоронському (1465–1535) сандомирському воєводі, а згодом кам'янецькому старості, який відбудував та зміцнив фортецю зруйновану татарськими ордами в 1516 році. Він відмовився від традиційних до того фортифікаційних споруд, не розрахованих на обстріл потужною артилерією, а звів замок новомодного бастіонного типу.

        Історія твердині у Скалі має трагічний ланцюжок подій. Попри вигідне розташування, замок неодноразово брали штурмом. У 1497, 1516, 1539, 1615 роках на нього нападали татари, у 1539-му – волохи, 1648 року – повстанці Хмельницького, 1657-го – трансільванський князь Дьєрдь ІІ Ракоці, а наостанок 1672 – ще й війська султана Мехмета IV. Документи 1665 року свідчать: "Замок, вимурований на скелі й обведений навколо муром, прийшов в цілковите запустіння". Ні високі скелі, ні Збруч з досить заболоченою на той час долиною, ні товсті мури цитаделі чомусь так і не змогли вберегти місто та замок. Не піддалась ворогам фортеця у 1620 році, коли її в облозі тримали османські війська, вони зплюдрували місто та завдали пошкоджень місту, проте здобути замок їм не вдалось.

      Коли Поділля 1699 року повернулося до Речі Посполитої, Скальська цитадель, як і більшість замків краю, втратила будь-яке оборонне значення, і відтак власники використовували його під резиденцію. За часів старости міста Адама Тарло (перша половина XVIII ст.) було частково відбудовано оборонні вежі та стіни фортеці. А на дитинці зведено вишуканий палац, для будівництва якого використовувалися матеріали стін фортеці. Навіть зараз, по декору віконних ніш, дверних проходів та стін, можна уявити всю велич і красу палацу. У хроніці 1765 року пишеться: "Через кілька років після закінчення реставрації палац спалено вогнем блискавки і зараз він стоїть пустий, а особливо знищено бічні прибудови".  Відтоді палац і замок уже не відбудовували ні Адам Тарло, ні його спадкоємці: Казімєж, Шимон і Бонавентура. Руїни стояли пусткою, а місцевий люд поступово розтягав їх на каміння. Сьогодні, від могутньої в минулому твердині, залишилася лише порохова вежа, кілька фрагментів мурів і рештки палацу.

        Зараз споруда належить до Національного заповідника "Замки Тернопілля" який здійснює нагляд за руїнами замку та палацу.

     Згідно писемних джерел Кривченський замок було збудовано у 1639 р. магнатами Контськими в першу чергу для захисту від нападів татар, яких він часто зазнавав. Майже всі наступні згадки про твердиню були зроблені в контексті політичних подій буремного ХVII ст.

      Замок у Кривчі, славився своєю високою обороноздатністю. Захист забезпечувався складною системою сухих оборонних ровів з трьох сторін: західної, південної та східної. Замок знаходився на крутому схилі з північної сторони, що значно ускладнювало доступ до нього. Місце, на якому збудували замок, було вдало вибране, оскільки дозволяло зробити його неприступним та забезпечити максимальну обороноздатність.

    Він мав класичну прямокутну форму з наріжними баштами та арсеналом. Західний бік замку прикрашала в'їзна брама. Дана архітектурна споруда відносилась до регулярних замків і мала майже квадратну форму з баштами по кутах. На стінах башт Кривченського замку розміщувалися бійниці на трьох рівнях, які були обладнані лучковими перемичками на двох нижніх рівнях та бійницями на третьому. Закладені отвори бійниць у підвальному ярусі башт свідчать про те, що спочатку рівень поверхні ґрунту був нижчий, а башти мали чотири поверхи.

      Є відомості, що колись при західній стіні з боку замкового подвір'я був палац, руїни якого частково збереглися до сьогодні. Також зі східного боку замку була в'їзна башта, яка забезпечувала додатковий захист. Залишки мурів цих споруд є свідченням величності та значущості Кривченського замку. Муровані вежі та оборонні мури замку виготовлялися з бутового каменю-вапняку, який є поширеним будівельним матеріалом у даному регіоні. Нині фортеця збережена фрагментарно. Про колишній замок нагадують лише дві шестигранні башти-бастеї  на всю первісну висоту до рівня карнизів - південно-східна та південно-західна, та оборонний мур між ними частково збережений до рівня 2-го ярусу веж на висоту 4 метрів.

      У своїй історії замок у Кривче займався татарськими та турецькими військами багато разів. Після того, як була зведена нова фортеця, вона швидко стала об'єктом військових потуг. В рамках козацького повстання 1648-1657 рр, загони козаків здійснили ряд успішних нападів на польські фортеці та замки, серед яких був і замок, який розташовувався в Кривче. Хоча поляки пізніше повернули собі контроль над замком, їхнє панування над ним було короткочасним.

     Під час воєнних дій проти Туреччини, цей замок став об'єктом бажання для обох ворогуючих сторін. На чолі Бучацької угоди між Польщею та Туреччиною у 1672 році стояв король Ян ІІІ Собеський. У результаті цієї угоди замок у Кривче разом з більшістю Поділля перейшли під контроль турецького султана. Протягом семи років територія залишалася під їх владою. Під час повернення з Бучача до Туреччини, султан Магомет IV вирішив здійснити непередбачуваний хід та захопити замок у Кривче. Зазнавши значних пошкоджень під час облоги, замок став непридатним для використання. Проте, незабаром після цього Польща повернула контроль над територією та розпочала відновлення зруйнованого замку.

     У XVIII столітті загроза нападу татар і турків на Поділлі зникла, і Кривченський замок втратив своє оборонне значення, почалися реконструкційні роботи, і замок поступово перебудовувався на панський маєток. Із другої половини ХІХ століття колишні магнати продають його місцевим євреям. Новий власник Лазар Зейдман розібрав дві башти та більшість будівель та стін і продав, як будівельний матеріал.

     На початок ХХ століття від колись могутньої твердині польських іменних магнатів залишилися дві вежі та мур, що простягнувся між ними, в’їзна брама та залишки башти над нею. Однак і вони не дійшли до наших днів, браму було розібрано радянськими військовими, що будували дорогу.

     У 1990-х роках було розпочато реставрацію замку, яку продовжують до сьогодні. Відновлюються залишки оборонних мурів та башт. Також, на території замку проводились археологічні дослідження. В 1990 р. експедиція Києво-Печерського заповідника під керівництвом О. Сиромятнікова в ході яких було знайдено кілька мідних монет, що датуються ХVІІ ст, значна кількість кераміки XVII-XVIII ст. козацькі люльки, гарматне ядро. Цього ж року під час земляних та реставраційних робіт ділянку роботи та вежі обстежила експедиція Борщівського краєзнавчого музею, де виявила кераміку  ХVІІ- ХVІІІ ст., скляні вироби та кахлі. У 2011 р. експедиція Національного заповідника «Замки Тернопільщини» під керівництвом В. Данилейка дослідила залишки спаленої дерев’яної споруди.

#запідтримкиУКФ