Язловець – одне із найбільш колоритних та неповторних містечок Поділля. Колись відоме торгівельне містечко, а зараз село – Язловець на Бучаччині має ряд важливих пам’яток, які демонструють багатогранну історію нашого краю. В об’єктив працівників ТО КП "Кінодністер" потрапили: замок, палац, костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, а також вірменська церква Пресвятої Богородиці (в сучасності св. Миколая).

     Історія міста тісно пов’язана із замком, який часто називають «Ключем Поділля», оскільки у середньовіччі він був важливим форпостом в обороні всього Поділля. Первинний замок у Язловці було споруджено у кінці XІV століття. Про нього вперше згадано в писемних джерелах у 1436 році як про власність родини Бучацьких.

     Розташований замок на південь від села, на пагорбі, охопленому петлею р. Вільховець. Комплекс складається із Верхнього (старого) замку і Нижнього (нового) замоку (палацу), що мав кілька будівничих етапів; у результаті споруди, що дійшли до нашого часу, мають риси оборонного проектування середньовіччя, ранньомодерного часу та палацової архітектури бароко.

     Історія замку XV-XVIII ст. тісно пов’язана із родами Бучацьких-Язловецьких, Сенявських, Радзивілів, Чурилів, Вольських, Конєцпольських, Любомирських та Понятовських, останні не стали відновлювати занедбаний верхній замок, а зайнялись перебудовою нижнього замку, перетворивши його на палац.

До основної частини палацу добудували два бічні крила, завдяки чому резиденція перетворилася на П-подібний комплекс, який утворював двір-курдонер у бік замку. З іншого боку палацу знаходився парк, з яким двір сполучався за допомогою наскрізного напівциркульного аркового проїзду.

     Обидва фасади прикрашені красивими порталами в ренесансно-барочному стилі. Особливо виділяється портал паркового фасаду з двома напівколонами корінфського ордеру по боках, рельєфними зображеннями масок та вікторій.

З 1777 року власники маєтку змінювалися один за одним: Потоцькі, Грудніцькі, Блажовські. Представник останніх, Христофор Блажовський, який постійно в Язловці не проживав, у 1863 передав монастирю Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

 

     Близько 1590 року коштом тодішнього власника земель міста Язловця – шляхтича Миколая Язловецького, снятинського старости – зведено костел для ордену домініканців, що зараз вважається одним із найдавніших римо-католицьких храмів України. Костел отримав титул Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.

     Костел побудований у стилі пізньої готики і ренесансу. До сьогодні доволі добре збережена апсида (вівтарна частина), яка має характерні для готичних споруд контрфорси (підпори), готичне ребристе склепіння. Головна ж окраса храму – різьблені портали довкола дверей. Найкрасивіший прикрашає бічний фасад. Він має характерну пізньоренесансну композицію та увінчаний невеличким гербом Абданк, що належав фундаторові костелу Миколаю Язловецькому.

     Храм має яскраво виражені оборонні риси, що традиційно для тогочасних мурованих сакральних споруд. Разом із місцевим замком, синагогою (теж фортифікованого типу) та мурованою вірменською церквою-фортецею він утворював оборонний периметр міста, яке свого часу навіть складало конкуренцію купцям самого Львова.

     На хорах храму зберігся цікавий корпус графіті XVI–XVIII століть. Такого величезного масиву (кілька сотень!) неформальних давніх написів та рисунків немає в жодному з римо-католицьких храмів України. Колись таким чином людина позначала свої особисті відвідини храму чи паломництво. Автографи одночасно виконували й роль своєрідного оберега – за тогочасними уявленнями, зроблений у Божому домі напис автоматично освячувався самим храмом. Сакралізація за рахунок графіті власного імені та прізвища мали би принести додаткові гаразди у життя та справи. Такий собі різновид народної «християнської магії». Всі інші великі корпуси графіті в Україні виявлені лише у храмах княжої доби, язловецькі написи та рисунки є унікальними.

 

     Вірменська церква Сурб Нікогайос (зараз церква св. Миколая греко-католицької церкви) звели ще 1551 року. На початку XVII ст. до храму прибудували ще й чотирикутну башту-дзвіницю. Храм належить до типу оборонних церков.

     Храм збудований з білого і червоного пісковику, а деталі — з вапняку. Він прямокутний у плані, тридільний. У першій половині XVII ст. до церкви прибудували чотириярусну прямокутну оборонну вежу-дзвіницю. Первісний стиль пам’ятки — ренесансний. Унікальною рисою цієї церкви було перекриття даху кам’яними плитами, як у Вірменії.

     Про вірменське минуле храму досі нагадує таблиця з вірменським написом, що прикрашає різьблений ренесансний портал головного входу. Ще один портал з янголиками та вірменським текстом прикрашає прохід між храмом та дзвіницею.

У XVII столітті храм був катедральним (єпископським). Коли наприкінці XVIII ст. вірмени полишили Язловець, він певний час стояв пусткою. На початку XIX ст. його повернули місцевій громаді греко-католиків.