Версії часу будівництва замку різняться. За польськими джерелами замок у селі Сидорів було зведено у 1640 році як сімейну резиденцію гетьмана Калиновського, що отримав дерев’яно – земляний замок XIV ст. разом із селом Сидорів у спадщину.

Інші ж дві версії щодо часу побудови мурованого замку в Сидорові ґрунтуються на основі дослідницьких аналогій розпланувальних способів організації оборони замку. Зокрема, О. Пламеницька датує його XIV ст.

     За архітектурними аналогіями фортеці інші дослідники ставлять ще іншу дату - другу половину XVI ст.

Сидорівський замок збудований з пісковику та вапняку. Високе плато, на якому й стоїть фортеця, з трьох боків омивається водами річки Суходіл. Навколо були болота, що заважало ворогові дістатись до замку. Міцні напівкруглі вежі дозволяли вести огляд території, а з південно-східного боку, який був найбільш незахищеним, викопали глибокий рів.

    Будова замку мала сім веж і витягнуту з півночі на південь форму, завдяки чому і нагадує корабель. Довжина фортеці сягала 178 метрів, ширина складала всього 30 метрів, діаметр півкруглих башт 12-13 м., а товщина мурів від 1,7 до 4 м.

     Але незважаючи на своє розташування і потужні стіни, фортеця не витримала турецької облоги і була захоплена в 1672 році. Пізніше замок відбудовувався за сприяння ще одного нащадка роду – кам’янецького каштеляна Марціна Калиновського, який сприяв будівництву тут незвичайного за архітектурою костелу. Наступними власниками замку були шляхтичі Мьончинські, Коритовські.

    На початку XIX століття замок купив Ігнацій Пайґерт і, таким чином, Сидорів перейшов до родини Пайґертів, якій належав до 1941 року. Останні представники з родини Пайгертів не дбали про замок і він почав занепадати.

    Замок також відомий боєм під Сидоровом, що відбулась 25 липня 1920 року між військами УНР та військами червоної росії. Окрема кінна дивізія під керівництвом полковника Івана Омеляновича-Павленка вщент розгромила бригаду червоної кінноти та два полки піхоти 123-ї пішої бригади. Було захоплено 34 кулемети, 3 польові гармати, коні й усе військове майно червоних та 11 санітарних возів з медикаментами. В той же час у цьому бою окрема кінна дивізія втратила 2 козаків убитими, поранено 33 козаків і 3 старшин.

     В сучасності південно-східна частина замку повністю зруйнована. Найкраще збереглась північна частина замку, де домінує двоярусна трикутна в плані та дещо закруглена ззовні дозорна башта. У стіни, що йдуть з обох боків від дозорної башти, вбудовані 2 напівкруглі двоярусні бастеї. Також збереглася в напівзруйнованому стані південна напівкругла 2-ярусна бастея з в'їзною аркою та контрфорсами.

 

   Костел на честь Непорочного Зачаття Діви Марії у Сидорові збудований у 1741 році на кошти подільського воєводи Мартина Калиновського. Зводячи новий костел, шляхтич вирішив одночасно увічнити у камені славу Калиновських та забажав, аби храм повторював його родинний герб - “Калинову”. Із забаганкою аристократа впорався відомий архітектор, комендант Кам'янецької фортеці – Ян де Вітте. Вівтарну частину храму він зробив подібною до вістря стріли, пресвітерію з трикутним ґротом у торці – до лука, а першому ярусу дзвіниць Ян де Вітт надав у плані форму зірок.

  Двохярусні вежі об’єднує фронтон із скульптурою Діви Марії на горі. Перед входом в костел знаходиться вирізьблена з каменю скульптура Ісуса Благословляючого.

    Костел став домом для домініканців-обсервантів, залишки будівель монастиря яких збереглися поруч з костелом. У крипті під костелом спочивають члени родини Калиновських. Розпад Речі Посполитої і перехід галицьких земель в австрійське підданство в 1772-му поставили домініканську громаду на межу виживання, оскільки Габсбурзька монархія перебувала в конфронтації з домініканським орденом. Після десятиліття відчайдушного опору чернеча братія і зовсім назавжди була вигнана зі стін своєї обителі.

   Подальше згадка сидорівского костелу припадає вже на початок (20-ті роки) ХХ століття, коли його стіни пережили останню на даний момент масштабну реконструкцію, пов’язану з відновленням після кровопролитних років Першої світової війни та реабілітації католицьких орденів на землях Галичини, проведеної відновленою польською владою.

   Радянська ж влада, завдала архітектурній перлині непоправної шкоди, коли спочатку вирішувалася подальша доля храму бути чи не бути (питання про існування парафії і зовсім не піднімалося) і пізніше в часи бутності оплоту віри зерносховищем – переважна частина унікального внутрішнього оздоблення була втрачена.

  Свій другий шанс на відродження костел отримав після здобуття Україною незалежності – в 1992 році її повернули церкві латинського обряду. Після цього в костелі, хоч і повільно, проводяться ремонтні роботи, а у святкові дні його стіни наповнюються високим містичним змістом щирої молитви. Колись в головному вівтарі знаходилася чудотворна ікона Діви Марії, яку поляки-переселенці в 1945 році вивезли до Варти-Болеславецької де вона знаходиться і сьогодні. В 1994 року з неї було зроблено копію, яку можна побачити зараз в головному вівтарі.

 

Ще більше інформації про ці пам’ятки ви зможете отримати під час перегляду наших відео-екскурсій у форматі 360°.