Сьогодні представляємо вашій увазі заключну підбірку світлин із закулісся зйомок окремих об’єктів культурної спадщини, що були частиною ґрантового проєкту «Віртуальні 3-D тури унікальними оборонними пам`ятками Тернопільщини», який підтримав Український культурний фонд. Готові відеотури ви можете переглянути на ютуб-каналі нашого Центру.

Разом з працівниками ТО КП "Кінодністер" ми відвідали 17 куточків нашої області та зафільмували 20 різноманітних замків, костелів, церков і монастирів, аби показати громадськості у доступному варіанті маловідомі пам’ятки Тернопільщини. На цей раз пропонуємо познайомитись історією з давньої церкви у с. Збручанське та костелів у Лосячі і Залізцях.

У різні історичні періоди оборонну роль в Україні відігравали не лише замки і фортеці, а й численні церкви і монастирі, про які неодноразово ми писали у своїх дописах. Один з таких храмів належить до когорти найстаріших храмів заходу України і є найстарішим на Тернопільщині — це церква Перенесення мощей святого Миколая у с. Збручанське на Борщівщині.

Перша писемна згадка саме про церкву була виконана на кам’яній плиті, встановленій у 1611 р. після проведення ремонтно-реставраційних робіт невідомим «Рабом Божим Іляшком во отпущеніє грехов».

Територія церкви, що знаходиться у верхній частині села, з південного боку обмежена глибоким яром, з півночі — скелястим урвищем над береговою терасою Збруча, зі сходу — прорубаною у скелі дорогою, що опускається до броду через річку, з півдня — неглибоким ровом і насипом, що огороджували цвинтар.

Зовнішній вигляд храму поєднує два принципи – монументальність і лаконічність форм із живописною світлотіньовою грою на північному та південному фасадах завдяки влаштованим там нішам. План будівлі, первісний об’єм якої формує квадратна нава з півкруглою апсидою, не має прямих аналогів і є унікальним для збережених до сьогодні споруд того часу.

Найбільшу цінність церкви має первісно дводільний автентичний об’єм храму. Особливістю планово-просторової структури храму є наявність у масивних мурованих з каменю пісковику стінах нави товщиною 2,5 м вузьких вікон. Також цінним є внутрішнє планування храму: глуха мурована стіна, що відділяє об’єм нави від апсиди, у якій влаштовано два прорізи царських та дияконських врат.

Під час архітектурно-археологічної експедиції І.Могитича 1988-1990 рр. ззовні північно-східного пілону стіни нави був закладений шурф, що доповнив інформацію про будівельні особливості, а також дав підстави для уточнення датування пам'ятки. У заповненні проміжку між фундаментною стіною і стінкою рову знайдено шматки тиньку та фрагменти гончарної кераміки кінця ХІІІ ст. У прошарку періоду побудови церкви знайдено уламки червоної дахівки рідкісного типу, застосування якого відзначено у античних римських пам'ятках.

Архітектурні та археологічні обстеження храму вказали на приналежність пам’ятки до рідкісних у наш час святинь, збудованих за архаїчними просторовими моделями, як у лаконічній і суворій зовнішній архітектурі, так і у внутрішній організації інтер’єру.

Повний архітектурний та археологічний аналіз церкви дає переконливі підстави датувати її будівництво кінцем ХІІІ – поч. XIV ст. Попри ремонтно- рестараційні роботи, які проведено в храмі на початку 1990-х-2000-х рр., церква зберегла первісну планувальну структуру та основний об’єм і є цінним зразком храмового будівництва Княжої доби.

Костел святого Антонія Падуанського в Лосячі є дуже схожим на будівлю часів сердньовіччя. Контрфорси, стрілчасті вікна та висока вежа-дзвіниця із шпилем надають храму середньовічних рис, які нагадують храми оборонного типу. Окрім цього, ефекту давнини йому надає камінь із якого він збудований і стіни які не піддавались подальшому тинкуванню. Храм є окрасою місцевості, він одразу кидається в очі подорожуючим, які не задумуючись проводять паралелі з іншими куточками Європи.

Наприкінці ХІХ ст. у Лосячі проживало близько 800 осіб римо-католицького віросповідання, які немали власного храму і змушені були ходити 12 км до костелу у містечку Скала. Фундаторкою нового костелу в Лосячі була Марія Голуховська, власниця містечка Скали, яка була вдовою намісника цісаря в Галичині, державного міністра Аґенора Ромуальда Голуховського. Ймовірно, що у 1889 році у Лосячі було споруджено невеликий філіальний храм, про котрого згадується у шематизмах. Протягом 1896—1906 рр. будівлю добудували (або збудували) як повноцінний костел. А вже у 1909 р. місцева громада зареєструвала власну парафію.

Побудований храм у стилі неоготики. Складовими споруди є гостроверха вежа-дзвіниця зі шпилем, яка домінує над навколишнім середовищем. Центральна частина – наос (храм вірних) під стрімким дахом, пресбітерій (вівтарна частина) і захристія. Головний вхід до храму має скромний готичний портал, оздоблений рустованим каменем. Над ним тесане кам’яне кругле вікно у вигляді кельтського хреста.

З часу побудови збереглися залізні двері, скріплені заклепками і фігурними металевими пелюстками. Початково костел був накритий керамічною червоною черепицею, але у 2008 році, її замінили сучасною металевою, що трохи згубило автентику.

При вході до костелу збереглася мармурова таблиця, на якій латинською викарбовано текст про те, що 31 серпня 1932 р. відбулося урочисте освячення вівтаря архієпископом Львівським Болеславом Твардовським. Тепер є ще дві сучасні. Тоді до Лосяча прибули вірні з усього Борщівського повіту на чолі зі старостою та незліченною кількістю священиків з навколишніх парафій.

Після Другої світової війни багато місцевих поляків були депортовані і кількість прихожан костелу суттєво зменшилася.

На початку 1950-х рр. лосяцький костел був єдиним діючим римо- католицьким храмом тодішнього Скала-Подільського району. Офіційно храм закрили і перетворили на склад у 1953 р. Але Богослужіння відбувалися таємно. На той час в селі мешкало близько 150 католиків. З кінця 1960-х костел залишився без священика (майже десять років на служби сюди приїжджав отець Йосип Адамчик). Від початку 1970-х років в костелі діяв склад запчастин до тракторів і вантажівок.

Святиню повернули віруючим у 1990 р. (за іншими джерелами, у 1989 р.). В 1996 р. храм старанно відремонтували. 13 серпня 2002 року архієпископ Львівський кардинал Мар'ян Яворський освятив розпис костелу, здійснений його коштом. 13 червня 2008 року дах та вежу храму, відремонтовано за кошти почесного консула України в Познані Л. Горовського.

Будівництво костелу св. Антонія в Залізцях пов’язане з часами князя Костянтина Вишневецького. Освятив святиню у 1639 році єпископ Ян Замойський, про що є згадка на інкрустованій мармуровій таблиці XVIII ст., що знаходилась всередині костелу. 

Костел був збудований у стилі пізньої готики з елементами ренесансу. В 1730 році, коли власником замку став великий коронний гетьман Юзеф Потоцький, костел перебудовується і набуває готичних, ренесансних та барокових рис одночасно. Будова поєднала різні архітектурні стилі.  Форма храму хрестоподібна, що добре видно на аерофотознімках. І зараз залишки костелу видають колишню пишну велич будови. На стінах подекуди можна знайти залишки поліхромії та елементи вітражів у віконних нішах.

Під час пожежі, що сталася в квітні 1857 року, костел зазнав ушкоджень і його відновленням власним коштом 1859 року заопікувався тодішній пробощ залозецький кс. Вінцентій Зелінський. Над великими дверями під хорами розмістили напис з датою пожежі – 7 квітня 1857 року, дату відновлення костелу – 1859 рік.

В криптах костелу святого Антонія були поховані кілька відомих осіб, зокрема – власники міста Залізці: староста кременецький (з 1629 року) Януш Вишневецький (+1636 р.), його брат Александр та їхній батько князь Костянтин (Константи) Вишневецький (+1641р.) – опікун Яреми Вишневецького, племінник Дмитра «Байди» Вишневецького.

Непоправної шкоди костел зазнав під час Першої та Другої світових воєн. Фактично, храм було знищено цілковито. Його спіткала доля багатьох інших зруйнованих, занедбаних католицьких храмів, що нині розкидані по теренах України.