Пам’ятки історії та культури, що розташовані на території нашої області, неодноразово ставали об’єктом досліджень фахівців різних галузей. Сьогодні хочемо згадати світлу постать Могитича Івана Романовича, який у своїх дослідженнях часто вдавався до методів археології. Цього дня минає 91 річниця з дня народження народного архітектора України.

     

     Народився Іван Могитич 22 січня 1933 року в сім’ї сільського вчителя у с. Нягрин (зараз Підліски) Долинського р-ну Івано-Франківської області. Батько Роман у часі І-ої Світової війни був сотником у військах УНР.

 

    Іван Могитич у 1955 р закінчив будівельний факультет Львівського політехнічного інституту. Починав як інженер-будівельник, досконала фаховість та організаторські здібності якого вже з першого року роботи висунули його на щабель головного інженера провідних будівельних управлінь Львова. Однак у 1961 р. переїздить до Києва, де стає рядовим науковим працівником реставраційної дільниці. Саме йому випало реставрувати видатні архітектурні пам’ятки Києва і Чернігова, набираючись досвіду у київських та інших фахівців. З кінця 1964 р. І. Могитич стає головним архітектором Львівської реставраційної майстерні, яка з його ініціативи почала потужно нарощувати обсяги реставраційних робіт, особливо на пам’ятках архітектури. У 1980 р. ним було створено Комплексну архітектурно-реставраційну майстерню у складі Інституту “Укрпроектреставрація”, яка у 1988 р. стала філією цього ж інституту, а з 1991 р. – самостійним регіональним інститутом “Укрзахідпроетреставрація”, який І. Могитич очолював до 2005 р.

 

   Як науковець Іван Могитич починав у 1960-х роках, проводячи наукові експедиції з вивчення полонинського високогірного будівництва Гуцульщини. Зібраний матеріал послужив для написання дисертаційної роботи “Народні традиції у високогірному будівництві Гуцульщини та їх місце в етнічній історії Карпат”.

     

      Іван Могитич багато уваги присвятив дослідженню народного дерев’яного зодчества – давніх архітектурних пам’яток України як збережених і введених до реєстру, так і зниклих з лиця землі. Вважався одним із найкращих його знавців. Він послідовно обстоював тезу про самобутність архітектурної спадщини України, що зберегла свою унікальність, базуючись як на власних традиціях, так і на широкому знайомстві з досвідом інших народів і традицій. Серед понад 300 пам’яток, де І. Могитич виступав автором реставрації, особливо варто виділити церкву св. Пантелеймона ХІІ ст. у Галичі, храм Івана Хрестителя у Львові ХІІ–ХІІІ та Манявський скит-монастир XVI–XVII століть на Гуцульщині. Фахове зацікавлення давнім будівництвом переросло у серйозні наукові розробки з історії будівельної техніки, архітектурної типології, розвитку народного монументального будівництва України.

 

     Археологія для І. Могитича стала однією із наукових дисциплін, що розширювала та поглиблювала відомості про давнє будівництво. Однією з пам’яток, що комплексно досліджувалась Іваном Могитичем разом зі своїм сином Романом Могитичем є церква Перенесення мощів св. Миколая у с. Збручанське на півдні Тернопільської області.

 

     Під час архітектурно-археологічної експедиції І.Могитичем був закладений шурф ззовні північно-східної стіни. Це доповнило інформацію про будівельні особливості храму. У заповненні проміжку між фундаментною стіною і стінкою рову знайдено шматки тиньку та фрагменти гончарної кераміки кінця ХІІІ ст. Це дало підстави датувати побудову церкви кінцем ХІІІ - поч. XIV ст. У прошарку періоду побудови церкви знайдено уламки червоної дахівки рідкісного типу, застосування якого відзначено у античних римських пам'ятках.

 

      Архітектурні та археологічні обстеження храму вказали на приналежність пам’ятки до рідкісних у наш час святинь, збудованих за архаїчними просторовими моделями, як у лаконічній і суворій зовнішній архітектурі, отак і у внутрішній організації інтер’єру.

 

   Глибокі знання історії архітектури та будівельної техніки, розуміння специфіки будівельного процесу, досвід дослідження пам’яток архітектури та дивовижна інтуїція надали І. Могитичу авторитету одного із найфаховіших консультантів під час археологічних досліджень пам’яток давнього будівництва.

 

    4 червня 2006 року, архітектор-реставратор відійшов у засвіти. Посмертно був відзначений Державною премією з архітектури.