23 січня 2024 року виповнюється 137 річниця з дня народження ще одного дослідника старожитностей Тернопільщини — Богдана Януша.

     Народився україно-польський археолог у Львові у 1887 році у незаможній багатодітній родині гімназійного вчителя греко-католицького віросповідання. Через фінансовий стан сім’ї Януш був змушений почати підробітки в досить молодому віці. Першим місцем підробітку стали щоденні львівські газети, насамперед, “Kurjer Lwowski”. Скрутний матеріальний стан стояв на перешкоді здобуття доброї освіти і побудови успішної кар’єри. Навчання Богдана Януша обмежилося семирічкою в українській ґімназії, навчатись йому доводилось з певними перервами і частину іспитів складав екстерном. У такий спосіб сподівався скласти і матуру у 1908 р., однак це йому не вдалося і від мрії про навчання в університеті довелося відмовитися. Незважаючи на те, що не навчався в університеті, обдарований і допитливий юнак зумів потоваришувати з істориками та археологами та природно вписатися в львівську інтелектуальну сцену того часу. Однак брак диплому створював йому певний  внутрішній дискомфорт. В середовищі, в якому він перебував, його часто полюбляли називати самоуком.

     Коло наукових інтересів Б. Януша не обмежувалося дослідами з археології – він активно займався збором матеріалів про народні звичаї, обряди, легенди  населення Галичини.  Свій вроджений талант він скерував на кілька  галузей: археологію, етнологію, історію мистецтва,  музейну справу, консерваторство. Перші кроки у науці Б. Януш робив у Науковому товаристві імені Шевченка. Будучи учнем VII класу гімназії виступав перед самим Михайлом Грушевським та кращими вченими-істориками Львова. Це було добрим шансом і стимулом для подальшої  роботи. У грудні 1907 р. на засіданні Історико-філософської секції НТШ 20-річний Б. Януш виступив з доповіддю “Камінь з загадковим знаком в селі Заздрості Теребовлянського повіту”. Короткий час Б. Януш працював у музеї НТШ, де займався, передовсім, інвентаризацією. Як згадував Володимир Антонєвич, Б. Януш мав вроджений талант впорядковувати археологічні збірки. Проте, восени 1908 р. Б. Януш був змушений залишити роботу в НТШ і почав працювати в редакції львівської щоденної газети. Після розриву стосунків з НТШ левова частка публікацій вийшла польською мовою. У газеті Б. Януш вів колонку, присвячену музейництву і найновішим відкриттям праісторії Галичини.

     Дослідник здійснив чимало пішших мандрівок по Галичині з метою збору археологічного матеріалу. Б. Януш накопичував інформацію про різного роду пам’ятки, детально фіксував їхні місцезнаходження, що згодом знайшло своє  відображення у складеному ним каталозі пам’яток («Zabytki przedhistoryczne Galicyi wschodniej»), який є актуальним до сих пір. У своїх публікаціях Б. Януш принагідно наголошував на необхідності збереження надбань минулих поколінь, акцентував увагу на історичних музеях як головних осередках збереження давньої історії.

    З літа 1923 року Б. Януш став виконувати обов’язки консерватора львівського округу у новоствореному Державному об’єднанні Консерваторів доісторичних пам’яток. Таким чином, Богдан Януш отримав державну посаду. Звіт за перший рік роботи на посаді засвідчує, що Б. Януш за кожним повідомленням виїжджав на пам’ятки, налагодив співпрацю у повітах з місцевими краєзнавцями, вчителями, любителями/аматорами старовини з метою фіксації та інформування консерватора.

      Роботі консерватора Б. Януш віддавав себе справі повністю. У липні–жовтні 1925 р. консерватор об᾿їхав майже усе Поділля, зокрема, Збараж, Копичинці, Теребовлю, Микулинці, Кривче, Більче-Золоте, Чортків, Золочів, Підгірці, Тернопіль. Він прислужився справі відновлення Подільського музею у Тернополі, який був знищений в часі війни. У цей час Б. Януш спільно з Олександром Чоловським підготував до друку працю, присвячену минулому і пам’яткам Тернопільського воєводства, яка побачила світ 1926 р.

     Однак на початку 1926 р. Міністерство віровизнань і освіти розірвало угоду з Б. Янушем, внаслідок чого він був змушений залишити посаду консерватора.

    Б. Януш змушений був шукати інші способи жити після втрати роботи. Він створив програму роботи Покутського музею в Станиславові в 1928 р. і деякий час керував бібліотекою музею. Але з якоїсь причини Б. Януш не відчував себе комфортно на цій посаді, і через кілька місяців він повернувся до Львова, щоб зосередитися на науковій роботі. Створити комфортний побут було неможливо. Через борги Богдан Януш втратив свою розкішну квартиру в середині 1929 року; також були продані бібліотека та меблі.

   Залишившись наодинці з проблемами, Б. Януш шукав у собі сили знайти вихід з непростої ситуації. Звертався до різних інстанцій з проханням допомогти. Незадовго до смерті він написав розлогого, обґрунтованого листа до директора найбільшого банку у Львові з проханням фінансової допомоги, однак лист залишився не відправленим, а Б. Януш не знайшов іншого виходу, аніж піти з життя. Він повторив шлях свого вчителя К. Гадачека. У вівторок зранку, 4 листопада 1930 р. у Львові у готельній кімнаті, доведений до відчаю, Б. Януш позбавив себе життя.

  ** Допис написаний за матеріалами наукової публікації Булик Н. Життя і діяльність Богдана Януша в контексті інтелектуального середовища Галичини.